Друк

До чого тут "покора"?

Автор: Єрей Дмитро Белей. Posted in Статті та коментарі

Чи ви запитували себе коли-небуть, що таке «покора»? Для чого вона потрібна людині? Інколи можна почути, що для вірного християнина, чомусь саме покора є однією із тих чеснот,[1] без якої неможливо збагнути волю Божу. Спробуймо коротко дати собі відповідь у її морально-богословському і літургійному вимірах.

«Бог бо гордим противиться, а покірним дає благодать».[2]

Вчителі та Отці Церкви добирали до покори різних епітетів, щоб охарактеризувати сутність даного поняття. Для преподобного Йоана Ліствичника вона – наче «сонце», для святителя Йоана Золотоустого вона – «непорушна стіна», для святителя Василія Великого вона – «всечесніша», а за словами святого Григорія Нісського вона узагалі є – «низходження до висот»,[3] тощо. Виходить, що вона є чимось божественним, таємничим і незбагненним.[4] І це правда! Покора, за словами святого Августина, – це специфічно християнська чеснота.[5] Якщо гріховна пристрасть гордості, заставляє людину «…вивищувати себе понад інших людей і ставити себе на місце Бога, […] немовби закривається на Божу благодать».[6] То чеснота покори, немов антипод[7], - є «ключем», який «…відкриває людину до Бога та ближнього й робить її здатною прийняти Божу преображуючу і визволяючу силу»[8]. Тож найважливішою метою християнської покори допомогти людині «…пізнати самого себе, […] у всій своїй людській слабкості».[9]

«Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме!».[10]

Тепер спробуймо взяти до уваги і проаналізувати поняття покори у літургійному вимірі. До чого тут, покора? І це якраз центральне запитання нашої статті. Адже щоразу коли ми є учасниками тих чи інших богослужінь у храмі, літургійні тексти, які ми з вами промовляємо не завжди є нам зрозумілі. Так от, коли співаємо «Блаженства» під час Малого входу у Божественній літургії, ми мовимо: «Блаженні вбогі духом, бо їх є Царство Небесне» і до кінця не розуміємо, бо гадаємо, що мова йде про фізично опущених, бідних і знедолених людей. Це не зовсім так! Мова йде саме про тих, а той кожного з нас, які пройшовши шлях смирення і покаяння зі словами «Господи помилуй», відтепер входять у так звану новозавітню «вбогість духу» свого серця! Що це означає? Слово «вбогий»[11], вказує на того, хто має мало і докладає чималі зусилля, на відміну від багатого, який має багато, а то й з надлишком і з набагато меншими зусиллями. Вбогий – це глибоко в душі, - жебрак, який стоїть перед обличчям Бога живого, нічого немає і живе з очікуванням, що Господь подасть йому Свою ласку! «Подай Господи» - співаємо на окремих богослужбових Прохальних єктеніях. Правдиві, «вбогі […], свідомі своєї вбогості й позбавлені самодостатності, […] вони відкриті до божественних діянь»[12]. У духовному сенсі вбогий стає «вірним», тоді, коли починає довіряти Богу і в покорі серця свого щиро відповідати на заклик - «Тобі Господи». Чому? Бо він готовий прийняти слова Господньої молитви «Отче наш» і стати виконавцем волі Господньої у своєму особистому житті кажучи - «…нехай буде воля Твоя». Він, тепер, не боїться «…вручити все життя [своє] і надію…», про що йдеться в одній із тихих молитов, яку зачитує священик на Літургії святителя Йоана Золотоустого. Покірлива людина тепер «…у всьому бачить Бога, і ця чеснота повертає його до первісного стану перед гріхопадінням»[13], входячи у божественну радість, «…бо їх є Царство Небесне». І навіть свої добрі діла він приписує Богові! Він став справжнім і впевненим у Бозі. Це те, що ми називаємо по-літургійному - «слугою Божим», який хоче всюди, завжди і у всьому наслідувати «Пана» свого. Ось чому необхідна покора! І лишень тепер, стає зрозумілим могутній заклик старозавітного пророка Ісаї у своєму, дещо перефразованому, але влучному літургійному виді величного гімну Великого повечер’я: «З нами Бог розумійте народи, і впокоряйтеся, бо з нами Бог»!

«Навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, - і знайдете спокій душам своїм».[14]

Для покірного важливою стає молитва, як приватна, через яку він просить про ласку покори і самопізнання; так і спільнотна, - яка сповнюється у богослужіннях літургійного дня, тижня, а також в річному циклі богослужінь, що допомагають все більше пізнавати і вивищуватися в очах Того, задля Якого свідомо понижує себе перед людьми. Впродовж життя, вірний всім своїм серцем, намагається розпізнати і зрозуміти покору у Христі крізь призму Його євангельського життя, що оспівані у величних святах літургійного року. Як от у Різдві, де Христос: «…зійшов з небес […], і був немовлям, що лежав у вертепі, не на ліжку, а в яслах».[15] У Богоявлінні де: «Господь впокорився перед Йоаном, і від раба Свого прийняв хрещення»[16]. У смерті і воскресінні коли: «Він мовчки зносив наругу. Його було засуджено до найганебнішої смерті для людини, раби і найнікчемніші служки обпльовували Його. І так у покорі провів Він усе Своє людське життя – від народження до смерті».[17] Недаремно святитель Василій Великий закликає: «Прагни до покори […]. Полюби її, а вона прославить тебе!».[18] І це, стає справжньою дійсністю і потребою для людини, без якої вона уже не може духовно зростати. У покорі, «…людина спрямовує погляд, і всюди знаходить Христа і радіє Йому. І ця радість преображає всі людські плани, рішення і вчинки...».[19] «Йому ж слава і влада на віки віків. Амінь».[20]

 

Статтю підготував протоєрей Тарас Сиділо,

Голова Літургійної комісії Київської архиєпархії, для часопису «СОБОР»



[1] Моральна якість людини.

[2] Див.: І Пт. 5, 5.

[3] Див.: Шпідлік. Т. Духовність християнського сходу. Львів 1999, с. 80-81.

[4] Див.: там само, с. 81.

[5] Див.: там само,с. 80.

[6] Див.: Катехизм Української Греко-Католицької Церкви. Христос – наша Пасха. Львів 2012, с. 244.

[7] Протилежність.

[8] Див.: Катехизм Української Греко-Католицької Церкви. Христос – наша Пасха, с. 245.

[9] Див.: Шпідлік. Т. Духовність християнського сходу, с. 81.

[10] Див.: Як. 4, 10.

[11] Задля спрощення розуміння даного поняття у статті. Я використовуватиму поняття «вбогі» в однині, а не в множині!

[12] Див.: Шпідлік. Т. Духовність християнського сходу, с. 80.

[13] Див.: там само,с. 81.

[14] Див.: Мт. 11, 29.

[15] Див.: Великий. В. Гомілії. Львів 2006, с. 238.

[16] Див.: там само,с. 238.

[17] Див.: там само,с. 238.

[18] Див.: там само,с. 240.

[19] Див.: Шмеман. А. За життя світу. Львів 2009, с.162.

[20] Див.: Великий. В. Гомілії, с. 240.

Навігаційна стежка

Зараз на сайті

На сайті 12 гостей та відсутні користувачі

Статистика відвідування

Перегляди статей
33692