Друк

Покутні символічні дії

Автор: Єрей Дмитро Белей. Posted in Інструкції та приписи

Період Великої Чотиридесятниці

 

  Від апостольських часів найбільш звичайною і природною поставою тіла під час молитви і під час богослужінь було стояння. Приписи Вселенських Соборів наказували, щоб усі вірні під час молитви стояли в усі неділі року і в час П’ятидесятниці, тобто від празника Пасхи до Зішестя Святого Духа.

Крім стояння під час богослужінь у приписаний час церковного року в практиці маємо ще різні покутні символічні дії чи рухи тіла. Сюди належать передусім приклонення колін, поклони, лежання хрестом і схилювання голови.

Коліноприклоніння

Молитися навколішках не тільки в храмі, але й приватно – це дуже давня і загальна практика у всіх релігіях і в усіх народів. Такий спосіб молитви ми бачимо як у Старому, так і в Новому Завіті. «Апостольські Постанови» (IV ст.) кажуть: «Ми, вірні, стаємо на коліна і молимося до Бога через Його Христа».

Молитва навколішках є символом нашої покори, розкаяння серця і нашої гріховності перед Богом. Про силу такої молитви св. Амвросій (+397) говорить: «Молитва на колінах більше, як інші покути, має силу угамувати Божий гнів і осягнути Його милосердя». Тому св. Церква приписує приклоняти коліна тільки у будні і покутні дні.

Св. Василій Великий (+379) пояснює символіку коліноприклонної молитви: «Кожний раз, приклоняючи коліна і встаючи, ми чинно показуємо, що через гріх ми впали до землі і через людинолюбність нашого Творця знову покликані до неба». На день П’ятидесятниці він склав особливі молитви до Святого Духа, які треба проказувати на колінах під час вечірньої відправи.

Ось кілька прикладів такої молитви:

1.        В книзі пророка Даниїла читаємо, що «він тричі на день припадав навколішки і молився та хвалив свого Бога» (Дан. 6:11).

2.        Св. Євангелист Лука говорить: «І приходить до Нього, - тобто до Ісуса – прокажений, благає Його, припавши на коліна, каже Йому: Якщо хочеш, то можеш мене очистити» (Лк. 1:40).

3.        Так молився Ісус Христос перед своїми муками в Оливнім городі: «І сам відійшов від них так, як кинути каменем, і, ставши на коліна, почав молитися» (Лк. 22:41).

4.        Св. Апостол Петро, зцілюючи дівчину Тавиту «став на коліна і почав молитися» (Діян. 9:40).

5.        Св. Апостол Павло під час прощальної промови до ефеських пастирів «упав на коліна і з усіма ними почав молитися» (Діян. 20:36).

6.        Історик Євсевій у своїй «Історії Церкви» пише, що Апостол Яків, перший єпископ Єрусалиму, безнастанно молився у храмі навколішках так, що з часом шкіра на його колінах затвердла, наче у верблюда. В життєписі імператора Константина він говорить, що Константин часто молився на колінах.

Поклони

Це вищий ступінь покути, ніж стояння на колінах. Тут маємо на увазі доземні поклони або велику метанію, коли робимо знак св. хреста і припадаємо до землі. Поклони є символом нашої особливої пошани, покори й покути.

1.    Читаємо у св. Євангелії, що один з десятьох прокажених, яких Ісус Христос уздоровив, повернувся «і, припавши лицем до ніг Ісуса, почав Йому дяокувати» (Лк. 17:46).

2.    В перші віки Церкви ті, що відбували покути за свої тяжкі провини, мали стояти перед дверми храму і падати ниць перед вірними, що входили до храму, і просити в них молитов.

3.    Старовинні монахи-пустельники, проказуючи покутні молитви, робили денно сотні поклонів.

4.    Св. Йоан Золотоуст (+407) про поклони каже: «І всі ми разом падаємо на землю, і всі разом встаємо».

5.    В першому столітті християнської віри на Русі-Україні київський митрополит Георгій (1069-1072) у своєму Уставі, за звичаєм грецької Церкви, приписує різні кари й покути за порушення Божих заповідей. До тих кар і покут звичайно додавалися також і поклони. Так, наприклад, за ворожіння і чари була покута по 200 поклонів денно протягом трьох років. Якщо б чоловік відпустив свою жінку і жив з іншою – покута по 700 поклонів щодня протягом двох років. Всі вірні були зобов’язані під час Великого посту робити по 300 поклонів щодня, а в Петрівку, Спасівку і Пилипівку – по сто поклонів.

6.    Сьогодні, передусім під час Великого посту, робимо великі поклони і приватно під час молитви, і в церкві під час посних богослужінь, та під час Літургії Передосвячених Дарів.

Лежання хрестом

Найвищий ступінь покутного настрою – це лежання хрестом, тобто простягшись ниць під час молитви на землі. Лежання хрестом є надзвичайним актом упокорення й покути перед Богом. Читаємо у Св. Письмі, що під час побуту ізраїльтян на пустині Мойсей і Арон, щоб переблагати Бога за гріхи свого народу, «припали лицем до землі» (Числ. 16:22).

Історик Сократ (+к. 440) розповідає у своїй «Історії Церкви» про софіста Екебола, який у Царгороді за часів імператора Констанція удавав ревного християнина, а пізніше за імператора Юліяна Відступника поводився, як завзятий поганин. Після смерті Юліана він знову визнав християнську віру і за покуту простягався на землі перед входом до храму і до вірних казав: «Топчіть по мені, бо я наче та сіль, що втратила свій смак».

За св. Амвросія, архиєпископа Медіолану, імператор Теодосій Великий (390) наказав стратити сім тисяч тессалійців за те, що вони вбили його губернатора. За учинений злочин св. Амвросій його зганив, заборонивши входити в церкву, і наклав на нього восьмимісячну покуту. Імператор Теодосій ще перед покутою прийшов до храму, упав лицем до землі і молився словами Давида: «Душа моя до пороху прилипла, оживи мене за Твоїм словом» (Пс 118:25).

Схилення голови

Схилення голови під час богослужінь є щось посереднє між стоянням і приклоненням колін. Воно є ознакою пошани, почесті, подяки чи привіту. Коли вітаємо визначну особу, то з пошани перед нею хилимо свою голову. В давнину був загальний звичай, що вірні, приймаючи благословення від єпископа чи священика, схиляли перед ним свої голови. «Апостольські Постанови» кажуть катехуменам схиляти голови, щоб одержати від єпископа благословення під час приписаної молитви. Під час богослужінь у церкві ми часто чуємо заклик диякона чи священика до вірних: «Голови ваші Господеві приклоніть».

Схилення голови по-грецьки називається малою метанією, під час якої робимо на собі знак св. хреста і трохи схиляємо голову. Такі метанії ми повинні робити кожний раз, коли входимо в Божий храм і виходимо з нього; коли проходимо перед престолом або іконостасом або цілуємо святі ікони. Малу метанію треба робити на початку і при кінці кожного богослужіння, на «Святий Боже…», або на «Хресту Твоєму…», або на «Ви, що в Христа хрестилися…», на «Прийдіте, поклонімся…», кожного разу, коли згадуються три Особи Святої Тройці, на «Мир усім», на заклик «Голови ваші Господеві приклоніть», а також коли під час богослужіння єпископ чи священик благословляє.

 За книгою ієрм. Юліана Катрія «Наша християнська традиція»

Навігаційна стежка

Зараз на сайті

На сайті 16 гостей та відсутні користувачі

Статистика відвідування

Перегляди статей
32999